31.10.13

смачна кава з Сашком Лірником у житомирській Брамі








20 книг, що змінюють життя

20 книг, що змінюють життя

28 жовтня 2013 о 14:29
tsn.ua
Одне з наших найпопулярніших опитувань, яке було розміщене на сторінках у соціальних мережах, звучало наступним чином: «Які книги надихнули вас на зміни в житті та справили незабутнє враження?».
Тривалий час результати цього голосування були невідомі широкому загалу, і сьогодні настав дізнатись рейтинг найкращих книг, які порекомендували читачі Inspired.
Біблія
Серед пам’яток світової культури особливе місце посідає Біблія, одна з найстаріших книг. Вона дає відповіді на питання, які завжди хвилювали людей, допомагає їм розв’язувати складні проблеми. Біблія не виникла відразу. Дослідники нараховують понад сорок творців Біблії, серед них – люди різного соціального становища, і саме створення цих книг відбувалося невипадково.
Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц»
Глибока філософська і разом з тим, виключно легка в читанні, казка-притча розповідає про великі події в житті істоти з іншого виміру – хлопчика на ім’я Маленький Принц. Кожна з цих історій не тільки цікава сама по собі, а й зачіпає цілі пласти людського мислення, людської суті та моралі.
Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита»
Відомий роман легендарного російського письменника, що поєднує в собі такі жанри, як сатира, фарс, фантастика, містика та мелодрама. В романі чергуються дві сюжетні лінії, що розвиваються паралельно. Дія першої відбувається в Москві тридцятих років XX століття, друга є викладом подій Євангелія, а саме – тих його частин, що стосуються суду над Ісусом Христом і його страти. Крім цього, «московське» оповідання має декілька сюжетних ліній, що химерно переплітаються.
Габріель Гарсія-Маркес «Сто років самотності»
Ця книга вважається шедевром Ґабріеля Ґарсія Маркеса, метафоричним описом історії Колумбії. Роман написаний в стилі “магічного реалізму”, тобто герої твору спокійно собі можуть говорити з мертвими пращурами, або піднятися одного дня з простирадлами і полетіти назавжди не зрозуміло куди. “Магічний реалізм” проявляється у дивовижному сплетінні побутового і міфологічного, казкового і рутинного, плотського і духовного.
Оскар Уайльд «Портрет Доріана Ґрея»
У романі автор зачіпає важливі проблеми, пов’язані з культурними, соціальними та міжособистісними аспектами людських взаємовідносин. Зокрема, Оскар Уайльд через створені ним художні образи розкриває взаємозв’язок між мистецтвом і внутрішнім світом людини. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття.
Джером Девід Селінджер «Над прірвою в житі»
Повість також відома під назвою «Ловець у житі» після перевидання перекладу в 2010 році. Цей твір, над яким автор, як стверджують критики, працював під час війни, є центральним у прозі Селінджера. У повісті від імені 17-річного підлітка Голдена Колфілда у вельми відвертій формі розповідається про загострене сприйняття американської дійсності й неприйняття загальних і моралі сучасного суспільства.
Ернест Хемінгуей «Старий і море»
В основі повісті розповідь про кубинського рибалку Сантьяго, його боротьбу з гігантською рибиною, що стала найбільшою здобиччю у його житті. У зовні реалістичний сюжет повісті вміщений багатий символічний підтекст, що надає зображуваному смислової двозначності. У підтексті порушуються засадничі філософські питання людського буття, виникають яскраві символи й самобутні асоціації.
Еріх Марія Ремарк «Три товариші»
Роман допомагає усвідомити, що в світі є щось важливіше за гроші та кар’єру – дружба, яка може творити чудеса, змінюючи людей. Спогади про війну мучать Роберта Локампа, одного з головних героїв повісті, який втратив свою кохану. Але братерство, що утворилося під час війни, згуртувало трьох товаришів, готових на все заради дружби. Незважаючи на безліч смертей, червоною лінією в книзі проходить тема жаги до життя.
Пауло Коельо «Алхімік»
Надзвичайно філософський роман. Це урок надії, співчуття, доброти та пошуку свого призвання. «Алхімік» розповідає про пошуки і зна¬ходження життєвої істини. «Алхімік» – назва символічна. Алхімія, як стверд¬жує письменник у повісті, не обмежується пошуком Філософського Каменя чи створенням Еліксиру Безсмертя.
Іван Багряний «Тигролови»
Авантюрно-пригодницький роман, що не втрачає своєї актуальності й сьогодні. Динамічність сюжету, романтичність стилю, символіка, гуманістична ідея перемоги добра над злом – усе це вдало поєднується в романі. Сильний тип української людини — головний герой Івана Багряного.
Рей Бредбері «451 за Фаренгейтом»
Це роман про важке прозрівання особи в тоталітарному суспільстві (антиактуальній Америці), де панує майже повний контроль суспільства. Книжка, безперечно, є найпромовистішим символом інакодумства та свободи вислову. Це буквально перепустка в карнавальний світ без правил та приписів, царину пристрастей духу і тіла також.
Михайло Булгаков «Собаче серце»
З блискучою майстерністю автор розкриває тему дисгармонії через втручання людини в закони розвитку природи. Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі. Простий та добродушний пес перетворюється в агресивну людиноподібну істоту, яка невдячна своєму творцю.
Марія Матіос «Солодка Даруся»
Саме сімейна сага, чим насправді є «Солодка Даруся», відтворює правдивий дух минулої епохи. Це вражаюча, приголомшлива розповідь про безпощадні жорна історії, невитравлюване людське зло і незнищенне добро водночас, про природну толерантність людей різної крові і націй у часи історичних катаклізмів та про незбагненні пристрасті маленького людського серця.
Джейн Остін «Гордість та упередження»
Книга не є типовим любовним романом. Його відрізняє від багатьох творів подібного жанру відсутність палких обіймів, пристрасних поцілунків і ридань, довгих і нудних діалогів. Також, до переваг можна віднести простоту оповіді, нескладний виклад, тонку іронію та цікаві характери персонажів.
Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків»
У творі зображене ідеальне кохання, яке, проходячи через життєві випробування, не втрачає своєї сили, не нищиться, не зникає, а навпаки, загартовується, стає міцнішим, щоб поєднатися в смерті, У коханні поєднуються життя і смерть, реальність і міфічний світ.
Джек Лондон «Мартін Іден»
Провідна тема роману – доля художника з народу в капіталістичному суспільстві. «Мартін Іден», як дзеркало, відобразив складні умови, в яких опинялась талановита людина в США 100 років тому. «Мартін Іден» роман соціальний, в якому уважно аналізується суспільство. В той же час — це розповідь про любов, про розвиток цього почуття та про любов, як рушійну силу.
Януш Вишневський «Самотність у мережі»
Герої роману спілкуються за допомогою інтернет-чатів, обмінюються еротичними фантазіями, які виявляються реальнішими будь-якої вигадки. Зустрінуться вони в Парижі, пройшовши не через одне випробування, але головним випробуванням для любові виявиться сама зустріч. В книзі окрім основної лінії інтернет стосунків головних героїв, можна прочитати багато дуже захоплюючих і вражаючих історій з їх минулого життя.
Патрік Зюскінд «Парфумер: історія одного вбивці»
Роман демонструє розрив між реальністю та ілюзією, коли людина незаслужено отримує шану і брудно нею користується. Через роман автор показує сенс запаху, його зв’язок із емоційним станом людини. Ода запаху, яким пронизано весь твір, красномовно оповідає про існування іншого світосприйняття, що не піддається звичайному розумінню.
Альбер Камю «Чума»
Книга про сенс існування, що знаходиться серед нісенітниці. Це хроніка маленького міста на узбережжі Середземного моря, мешканці якого приречені вимерти від чуми. У цій книзі Камю розвиває існуючі мотиви попередніх творів: теми абсурдності буття, свободи, вибору, бунту.
Джек Лондон «Любов до життя»
У творі розповідається про людину, котра стояла на краю смерті, але зуміла врятуватися завдяки завзятості, мужності та любові до життя. Герой оповідання має пройти через серйозні муки на шляху до свого спасіння.

Джерело: ТСН
Розділи: Новини культури

Монографія викладача з Житомира увійшла до «коротких» списків лідерів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року’2013» | Новости Житомира - 20 хвилин

Лубягин? Лубягин!!!!!

Неймовірно!!! Довгоочікувано!!! Олексій Лубягін і його роботи!!! Завітай!!!

Знімаєш? прийди і посуши свої фото!


Афіша дня!!!


30.10.13

Креативу зелене світло!


Ти творчий?! Талановитий?! Пишеш? Малюєш? Тоді бііііііііігом до нас!!! Житомирська обласна бібліотека для юнацтва чекає на тебе і твої творіння!!! Демотека - це твій крок вперед!!! Зроби щось і про тебе заговорить весь світ!


Демотека-відділ в біліотеці, де користувачі можуть залишити свої власні творчі роботи - "демки" в галузі музики, літератури, фотографії, фільмів, графіки, тощо. Дуже часто творча молодь,прагнучи до самореалізації, пропонує свої твори видавництвам чи музичним компаніям. Як правило, переважна більшість їх дисків чи сценаріїв після перегляду відхиляються компаніями і повертаються їх авторам з побажаннями подальшого успіху. У бібліотеці жоден твір не буде відхилено. І це не значить, що бібліотека збиратиме твори низької вартості. навпаки, вона допомагатиме творчій молоді досягти вражаючої якості їх робіт. Але не кожен мешканець може передати у бібілотеку те,що, можливо, припадало пилом у шухлядах їх столів.Існує нижня вікова межа для авторів - 14 років і верхня - 30 років.

Скоріше!!! ми чекаємо на тебе!!!   

29.10.13

Цікава стаття про Вагнера від Esquire


Каково это — любить Вагнера в Израиле

ДЖОНАТАН ЛИВНИ, президент израильского Общества любителей Вагнера, 69 лет:
«Я вырос с музыкой Вагнера. Мой отец, бежавший в Израиль из нацистской Германии, вывез с собой две вещи: семейный архив и пластинки с любимой музыкой — преимущественно Рихарда Вагнера. Немецкие евреи обожали его музыку. Даже несмотря на то, что он был антисемитом. Впрочем, Вагнер был далеко не единственным музыкантом, страдавшим этим недостатком, то же самое можно сказать, например, о Чайковском. А про Фредерика Шопена рассказывали вот что: он как-то раз пришел в концертный зал и со сцены заявил, что если в зале есть хотя бы один еврей, то выступать он не будет. Разница между Вагнером и Шопеном состоит только в том, что первый, помимо музыки, писал антисемитские статьи: например, опубликованная им в 1850 году работа «Иудаизм в музыке», по некоторым данным, очень сильно повлияла на идеологию нацизма. Еще известно, что Вагнера считал своим любимым композитором Адольф Гитлер, но глупо было бы любить или не любить ту или иную музыку в зависимости от того, нравилась ли она Гитлеру. Его вкус — не мерило и не критерий. Личность Вагнера не вызывает у меня никакого восторга — он плохо обращался со своими друзьями, спал с их женами, был достаточно грубым и жестоким человеком. И то, что он был антисемитом, делает его в моих глазах омерзительным. Но его музыка не имеет к этому никакого отношения. В ней Вагнер был и остается непревзойденным гением. Композитор может быть полным идиотом, а его музыка — прекрасной. Возьмите, к примеру, Моцарта — он же был абсолютным имбецилом, но все его произведения бесподобны.
Мне было десять лет, когда я стал слушать Вагнера осознанно. Помню, отец поставил пластинку с оперой «Нюрнбергские мейстерзингеры». Я начал слушать ее просто из уважения к старшим, но через несколько минут музыка захватила меня полностью.
Я создал Общество любителей Вагнера в 2010 году — прежде всего потому, что очень переживал из-за официального бойкота, который наложен на его музыку у меня на родине. Он — единственный символ нацистской Германии, вызывающий в Израиле негодование. Израильтяне хотят показать свое уважение к жертвам холокоста и делают это самым простым и необременительным способом — бойкотируя Вагнера. В конце концов, классическую музыку любят единицы, и гораздо проще объявить персоной нон грата композитора, чем перестать покупать машины марки Volkswagen.
Этот бойкот начался задолго до моего рождения: в 1938 году оркестр Палестинской филармонии под управлением дирижера Артуро Тосканини сыграл увертюру к опере «Лоэнгрин». Дело было на следующий день после печально знаменитой «Хрустальной ночи», и после этого произведения Вагнера публично в Израиле не исполнялись — за одним исключением: в 2001 году знаменитый дирижер Даниэль Баренбойм исполнил увертюру из «Тристана и Изольды». Этот его поступок вызвал массу протестов по всей стране и даже обсуждался в кнессете.
Когда я решил создать свое общество, я дал объявление в центральной газете Тель-Авива, на радио и телевидении, призвав всех любителей музыки Вагнера объединиться. Звонки пошли шквалом: один друг рекомендовал другого, а еще кто-то звонил мне по телефону, а кто-то — писал письма. Я предполагал, что найду достаточное количество единомышленников. Повторюсь, евреи любят Вагнера, это общеизвестный факт. Как-то один импресарио сказал Вагнеру: «Герр Рихард, прекратите ваши антисемитские штучки. Известно, что евреи — ваши преданные поклонники, они делают кассу на каждом вашем концерте». На что Вагнер ответил: «Зачем мне завязывать с антисемитизмом, если они без ума от моей музыки? Если любят, потерпят».
Костяк нашего общества составляют двести человек. Ежегодный взнос — пятьдесят долларов. Мы всеми силами боремся за то, чтобы музыку Вагнера играли в израильских залах, устраиваем лекции, дискуссии. Запрет на ее исполнение — это абсурд и насилие над личностью, только в тоталитарных государствах правительство запрещает гражданам любить то или иное произведение искусства. В свободном и демократическом государстве — а таким, вне всякого сомнения, является Израиль — у людей есть полное право слушать музыку, которая им нравится.
Разумеется, мы ищем залы, в которых можно было бы устраивать концерты. В мае 2012 года, после долгих и мучительных переговоров, такой зал был найден — мы договорились о выступлении в одной из самых больших аудиторий университета Тель-Авива. Концерт был назначен на 18 июня; дирижировать должен был Ашер Фиш, а играть — сборная команда музыкантов из всех оркестров Тель-Авива. Программа, на наш взгляд, была идеальной: отрывки из «Зигфрида», оперы-тетралогии «Кольцо Нибелунга» и увертюра к «Тангейзеру». Но в начале июня, к нашему огромному изумлению, ректор Тель-Авивского университета отменил концерт и вернул нам деньги. Якобы он не знал, что за музыку будут играть на концерте, хотя в переписке с администрацией университета мы, конечно, указывали, что нам нужен зал под Вагнера.
Это было по-настоящему мерзко. Все были подавлены — и члены нашего общества, и музыканты, и дирижер. Мы готовились к концерту почти полгода, репетировали, продали все шестьсот билетов без остатка. Но мы решили не сдаваться и уже собираемся устраивать новый концерт. Это, скажу я вам, долгий и кропотливый процесс: нужна сотня музыкантов, певцы, дирижер. И мы точно знаем, что нам нужен частный зал, не подпадающий под «юрисдикцию» муниципалитета и государства. Я надеюсь, что доживу до тех времен, когда музыка Вагнера будут играть в Израиле. Мы попытаемся устроить очередной концерт в середине 2013 года».

Записала Светлана Рейтер. Фотограф Дмитрий Журавлев. Стилист Маруся Севастьянова.

25.10.13

У Житомирі встановлять 5-метровий пам’ятник

Генеральне консульство Республіки Польща незабаром встановить у Житомирі пам’ятник Ігнацію Яну Падеревському. Таке рішення було прийнято 16 жовтня 2013 року , виконавчим комітетом Житомирської міської ради.
5,5-метровий пам’ятник видатному польському державному діячу і музиканту Яну Падеревському встановлять на розі вулиць Київської та Театральної перед Семінарійським костьолом.
Пам’ятник являє собою постамент висотою 3 метри та скульптуру висотою 2,5 метри.
Як повідомила в.о. начальника управління архітектури та дизайну міського середовища Олена Крижанівська, питання щодо встановлення пам’ятника було розглянуто на комісії з топоніміки.
Довідка:
Ігнацій Ян Падеревський (6 листопада 1860 — 29 червня 1941) — видатний польський піаніст, диригент, композитор, філантроп, політик.
Ім’я Яна Падеревського нині носить житомирська музична школа №5. Тут же, на музичній школі №5 встановили пам’ятну дошку польському піаністу.
У Житомирському літературному музеї зберігаються альбоми із автографами Падеревського.
Із Житомиром пов’язана доля рідних композитора. У 1890 році Ян Падеревський придбав для родини будинок у Житомирі на вулиці Подільській, 12. Тут композитор давав невеличкі концерти для родини і друзів.
Батько Ігнація, його сестра та мачуха померли в Житомирі та поховані на Польському кладовищі, а будинок Падеревських зберігся до наших днів.
Управління по зв’язках з громадськістю

З Вікіпедії про Яна Падеревського
 Народився у селі Курилівка Хмільницького району Вінницької області, 6 листопада 1860 року. Мати невдовзі померла після народження Ігнація і його разом із сестрою виховував батько. У 1863 році батько Ігнація брав участь в антиросійському повстанні, за що на рік був ув'язнений у Києві. Повернувшись з ув'язнення в 1865 році батько вирішує переселитися з Поділля, оскільки була загроза репресій з боку влади. Таким чином сім'я приїзджає до села СудилківШепетівському районі Хмельницької області, який на той час був містом, де перебуває з 1865 по 1872 роки. Батько ще раз одружується. Відомо, що в цьому селі в 1875 році у Гната з'явився рідній брат (по батькові) Йосип, який в майбутньому став знаним педагогом.
Пізніше велику роль в освіті Ігнація зіграв товариш його батька, учасник антиросійського повстання 1830 року Міхал Бабинський.
У 1872-1878 роках навчався у Варшавському музичному інституті, по закінченню підробляв грою на вечірках, компонуванні та виконанні власних пісень, а також приватними уроками. У 1880 році він одружився на Антоніні Корсак, яка, однак померла 1881 року, залишивши Ігнація з маленьким сином Альфредом. Того ж року Падеревський поїхав на стажування до Берліну.

Музична кар'єра[ред. • ред. код]


Погруддя І.Падеревського в алеї Слави (м. Кельце)
За кордоном Падеревський зустрів визначну польську артистку Олену Морджеєвську. Захоплена його талантом, артистка допомогла Ігнацію грошима, завдяки чому він зміг продовжити навчання у Відні під керівництвом Теодора Лешетицького. Він же пізніше допоміг Падеревському працевлаштуватись у Страсбургу1887 року Падеревський дебютував як піаніст, а 1888 року відбувся його перший великий концерт у Парижі. Там він познайомився і подружився з композитором Камілем Сен-Сансом.
Пізніше деякий час він жив у Лондоні, де давав концерти, зокрема, перед королевою Вікторією. Значний успіх мало його перше турне по США у1891-1892 роках, де його називали найбільшим за всіхметромкоролем піаністівчаклуном клавіатури. В російській газеті за 1899 рік «Петербург» писали: «Він зазнав овацій, яких не зазнав жоден із артистів на концертній естраді, його закидали квітами та вінками». Маестро викликав захоплення також і своєю зовнішністю. Довге руде волосся, аристократичність, невимушеність, елегантність, витонченість манер. Молоді музиканти намагалися копіювати і наслідувати його, особливо в плані зовнішнього вигляду, стилю одягатися.
1899 року Падеревський оженився на Олені Гурській. Подружжя оселилися в селищі Моргес, неподалік Лозанни (Швейцарія), а також придбалимаєток в Малопольському воєводстві.
Наприкінці століття Падеревський створив свою єдину оперу, Манру, що була поставлена в 29 травня 1901 у Дрездені, а невдовзі — у Львові. 1902 року опера 9 разів була поставлена в Метрополітен опера, ставши єдиною оперою польського композитора, що була поставлена в цьому театрі.

Політична кар'єра[ред. • ред. код]


Рояль І.Падеревського, дарований польському посольству у Вашингтоні
Політична діяльність Яна Падеревського почалася 1908 року, коли на його прохання скульптор Антон Вівульський створив пам'ятник на честь перемоги польських військ в Грюнвальдській битві1910 року монумент був представлений у Кракові в присутності понад 150 тисяч осіб[1], де сам Падеревський виголосив промову, в якій відстоював ідею незалежності Польщі.
З вибухом I світової війни, використовуючи свою популярність на Заході, Падеревський почав проводити широку дипломатичну діяльність в польських інтересах. Зокрема організував фонд у допомогу жертвам війни i був одним із співзасновників комітетів допомоги полякам у Лондоні,Парижі, а в 1915 році разом з Г. Сенкевичем також у Швейцарії. Того ж року виїхав до США, де продовжив політичну діяльність. Перед кожним своїм виступом він говорив про незалежність Польщі.
Невдовзі йому вдалося зблизитися з радником президента США ВільсонаЕдварда Хауза. Пізніше зустрівся з самим президентом, якому в січні1917 року направив меморандум стосовно становища Польщі. Можливо це зіграло не останню роль у включенні питання становлення незалежної польської держави у 14 пунктах Вільсона. В серпні 1917 року став представником Польського народного комітету у США, очолюваного Р. Дмовським.
З поверненням на батьківщину Юзефа Пілсудського, який доручив формувати уряд Є. Морачевському, наприкінці 1918 року до Польщі повернувся і Падеревський. Прибуття Падеревського до столиці підтримало настрій повстанців 1919 року. У Варшаві Падеревський зблизився з Пілсудським, ставши посередником між ним і табором Дмовського, а 16 січня 1919 став прем'єром, виконуючи також функції міністра закордонних справ. Проводив загарбницьку політику щодо Західньо-Української Народньої Республіки, яка закінчилась цілковитою окупацією Галичини в липні1919 року.[2]
Разом з Р.Двомським, Падеревський представляв Польщу на конференції в Парижі, що закінчилася підписанням Версальського трактату, що завершив І світову війну. Падеревський підтримав Тадеуша Розвадовського у його планах створення Американського легіону, який мав боротися в Польщі проти більшовиків. У висліді цих дій постала польсько-американська авіаційна ескадра ім. Т.Косцюшки. Падеревському не вдалося досягти всіх цілей польської сторони, але він показав себе здатним парламентером і дипломатом. В той же час його безпартійний уряд критикували і ліві i праві. Падеревський розумів, що його уряд є тимчасовим і в грудні 1919 років пішов у відставку. Потому виїхав до Швейцарії де на деякий час відійшов від політики.
Однак вже в 1920 році повернувся на Батьківщину у розпал польсько-радянської війни. Він став посланником польського уряду до Ліги Націй, цю функцію проте виконував лише до1921 року.

Міжвоєнні роки[ред. • ред. код]


Ігнацій Ян Падеревський, 1930-ті роки
1922 році Падеревський знову виїхав до США, де повернувся до концертної діяльності. Концертне турне принесло йому астрономічну на той час суму — 500 тис. доларів. Пізніше він також зайнявся благодійністю, зокрема 1932 року виступ Падеревського на Медісон-сквер-гарден зібрав 16 тисяч глядачів, гроші від концерту він передав безробітнім американським музикантам. У ці роки Падеревський отримав чимало почесних титулів, зокрема британський король Георг V надав йому титул лорда.
По смерті Пілсудського 1935 року, Падеревський разом з Владиславом Сікорським став співзасновником організації Front Morges. Ця організація була опозиційно налаштована проти авторитаризму, головною її метою була демократизація польського життя, а Падеревський навіть розглядався як кандидат у президенти Польщі.
З вибухом II світової війни, Падеревський увійшов до екзильного уряду Польщі. Він був головою Національної ради Польської Республіки в Лондоні, яка замінила сейм у вигнанні. В 1940 році попри погіршення стану здоров'я, виїхав до США де його діяльність була спрямована на боротьбу за незалежність Польщі. Зокрема сприяв отриманню кредитів для польських збройних сил на Заході.

Смерть і поховання[ред. • ред. код]


Гроб Падеревського в храмі св. Івана Хрестителя
Помер 29 червня 1941 року в Нью-Йорку. З цього приводу генерал Сікорський у наказі №11 зазначив:
Польський народ сповнений глибоким сумом пам'яті І. Падеревського, втрачає з Його відходом від нас назавжди одного з самих великих його провідників. Шануємо його пам'ять!
Початково прах Падеревського було поховано на Арлінгтонському цвинтарі у Вашингтоні, а 1992 році труну з його прахом було перевезено до Польщі і поміщено у храмі св. Івана Хрестителя у Варшаві.

Нагороди і звання[ред. • ред. код]


Пам'ятник І.Падеревському в Уяздовському парку (м. Варшава)

Вшанування пам'яті[ред. • ред. код]

  • 11 листопада 2003 р. в парку імені Генріха Йордана у Кракові відбулося відкриття погруддя Ігнація Падеревського в рамках проекту «Відомі поляки ХХ ст».
  • 29 жовтня 2010 року Сейм Республіки Польща прийняв постанову, в якій вшанував пам'ять Ігація Яна Падеревського на честь 150 річниці з дня народження. З цієї ж нагоди була випущена марка з фотографією піаніста[3].
  • Міжнародний фестиваль «Відкриваємо Падеревського» у Львові, 16-18 листопада 2012 р[4].

Оксана Забужко стала лауреатом літературної премії Angelus

Автор книги "Музей покинутих секретів" Оксана Забужко та перекладач Катажина Котинська стали лауреатами восьмої літературної премії Angelus-2013. 
Про це повідомляється на сайті організаторів премії   Аngelus
Як зазначила під час церемонії нагородження голова жюрі  Angelus Наталя Горбаневська, цьогоріч експерти "вирішили нагородити книгу, яка пронизана історією та сьогоденням, в якій є і магія, і любов, зрада і смерть".
Приймаючі нагороду, Забужко зазначила: "Я втратила дар мови. Я розумію, чому голівудські зірки ридають, коли отримують Оскара".
Призом літературної премії Angelus є чек на 150 тис. злотих та статуетка авторства врацлавського скульптора Єви Россано.
Більше про подію читайте у репортажі "Українська правда. Життя". 
Фото - angelus.com.pl
Фото - angelus.com.pl
У 2013 році, окрім Забужко, на премію були номіновані Карл-Маркус Гаусс "У джунглях мегаполісу" (переклад  з німецької), Казімеж Орлось"Будинок під Лютнею", "Це ніч" Людмили Петрушевської, "Морфій" Щепана Твардоха, "Щоденник" Єжи Пільха та "Грохув" Анджея Стасюка.
Як відомо, раніше премію Angelus отримав ще один українець - Юрій Андрухович.
Організатором та засновником Центрально-Європейської літературної премії Angelu, яка вручається з 2006 року, є Вроцлав. Щорічно переможців конкурсу нагороджують за кращу книгу прози, опубліковану польською мовою. Лауреатом може стати письменник з 21 країни Центральної Європи (Албанія, Австрія, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва , Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Україна чи Угорщина).
Українська правда